Мои переводы

Не спешите...
Я выйду во вторник беззвучно
на усыпанный листьями старый перрон,
и прилягу на плащ...
Отойдите, мне скучно
среди вас, претендентов на совести трон.
И ведь знал!..
Вот, действительно, знал о потерях
в идиотском общении с эхом толпы...
Достучался?
Отнюдь!
Там не души, там - двери...
Да пустые глаза, что удобно слепы.
Рекордсмены надежд...
Повелители веры...
Обновлённой любви молодой концентрат...
Люди, люди...
Не Бога...
Вы - дети Химеры,
что случайно воскресла из праха утрат.
И сбежать бы отсель - так куда?!
Вы повсюду...
Растворяетесь в венах и тычете в бок
заострённым пером да тридцаткой Иуды,
что зажата была не предавшими впрок.
И укрыться нельзя...
Даже тени погостов
не спасут от жары шепотков за спиной.
Да и хрен с ним, казалось бы,
люди - не остров!
И всегда есть возможность смотаться домой...
А уж там - тишина...
И улыбки родные...
И биение близких до боли сердец!..
Только ты ведь для них не библейский Мессия,
а весну оживляющий муж и отец.
И нести этот мрак суеты человеков
в согревающий мир обретенных частиц?!!!
Ну, уж нет!..
Я умчусь за десяток парсеков,
чтобы спрятаться в круге пустынных глазниц
одиночества...
Пусть замелькают по стенам
огоньки их безумных по сути машин.
Мне уже не дойти невредимым до сцены,
где какая-то дрянь возжелает души.
И поэтому я попрощаюсь беззвучно,
опрокинув бокал на забытый перрон,
и шепнув на прощанье:
-Уйдите... Мне скучно
среди вас, претендентов на совести трон...

Александр Ноцкий (оригинал)

Не спішіть, ви.
Я вийду в вівторок беззвучно
на осипаний листям старезний перон.
і приляжу на плащ….
Відійдіть, мені скучно
серед вас, претендентів на совісті трон.
Правда, знав!
Дійсно знав про незмірні утрати
в ідіотській розмові з відлунням людців.
Помогло?
Навпаки!
Там не душі, там – ґрати…
І зіниці пусті, що з них візьмеш – сліпці.
Рекордсмени надій…
Повелителі віри…
Із сучасних чуттів молодий концентрат…
Люди, люди…
Не Бога…
Ви діти Химери,
помилково воскреслої з попелу втрат.
Краще зникнути звідси – куди?!
Ви є всюди…
Розтаєте в судинах і вершите тиск
гостролезим пером і тридцятком Іуди,
Що затиснутий був не зрадливцем, як зиск.
І сховатись ніяк…
Навіть тіні погостів
не врятують мене від прокляття і зла.
Що ж, нехай, а здавалось що
люди – не острів!
І дістатись домівки можливість була.
Там же тиша свята…
І усмішка весіння…
Стук коханих сердець, рідні душі навік…
тільки знай, ти для них не біблейський Месія,
А їх люблячий батько, і ти – чоловік.
І нести цю пітьму метушні чоловічків
в доброзичливий світ
Ні, о ні!..
Я до чорта піду на кулички,
щоб сховатися в колі спустілих орбіт
самоти…
і нехай замелькають по стінах
зблиски їх навіжених по суті, машин.
Вже мені не дійти без оружним до сцени,
де невіглас якийсь побажає душі.
Тому я попрощаюся нині беззвучно,
швиргонувши бокал на забутий перон.
Прошепчу на прощання:
– Ідіть… мені скучно
серед вас, претендентів на совісті трон.

Ліда Скрипка (переклад)

С наилучшими пожеланиями добра и любви ваша не просто скрипка @skrypka

Картинка со страниц интернета