ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ПОЛЬЩІ: ПЕРСПЕКТИВА ЧИ ЗАНЕПАД?

Для початку визначимо дефініцію поняття «децентралізація». Отже, децентралізація – система управління, завдяки якій частина функцій центральної влади переходить до органів місцевого управління, це своєрідне скасування або послаблення централізації.
Відомо, що як і будь-яке явище децентралізація має свої види, вона може бути адміністративна, політична, фінансова та економічна. Розрізняють ще територіальну децентралізацію (переміщення влади від основного місця на інші території) та функціональну (передання повноважень на прийняття рішень від головного органу до чиновників, які мають нижчий рівень).
Можна назвати такі позитивні та негативні наслідки децентралізації. Позитивні: швидкий розвиток та процвітання країни, яка прийняла реформу; визнання на міжнародній арені; здатність налагодити та відкрити співпрацю з іншими могутніми державами. Негативні: несприйняття реформи населенням; поділ населення на тих, які за і тих, хто проти реформи; незадоволення населення може призвести до мітингів, майданів і тд.
Яскравим прикладом успішного прийняття реформи про децентралізацію влади – є Польща. На даний момент, Польща – прогресивна держава, яку не зупинила навіть криза у 2008 р. Зазначимо, що з 2008 р. і по 2013 р. у економіки Польщі зросли такі показники, як:
• ВВП на 20%
• Національний дохід на душу населення – $5,4 тис.
• Середня зарплата зросла з $840 до $1,1 тис.
Дивлячись на те, що Україна розташована у більш вигідному географічному положенні, Польща з 1991 р. не тільки є членом НАТО і ЄС, а також зайняла високе місце поруч з іншими могутніми державами. Обрання прем’єр-міністра Дональда Туска головою Євроради, можна впевнено сказати, що це і стало загальноєвропейським визнанням Польщі в європейську еліту країн.
Згадаємо історію, у березні 1990 р. ухвалено нове законодавство про функціонування початкового рівня місцевого самоврядування, тобто, громад. 27 травня того ж року, відбулися місцеві вибори. Відбувся перший, важливий етап – почали працювати громади, як їх називають у Польщі – гміни. Це той перший крок, завдяки якому були створені підвалини для подальшого проведення реформи. 50 тис. об’єктів перейшли під власності гмін.
Пізніше були перешкоди для реформи. Відбулися дострокові вибори парламенту, до яких привели недовіра з боку Сейму та розпуск обох палат парламенту та уряду президентом. Через те, що в цей час 1993 р. була криза, перемогли ліві партії, які й затримали розпочату реформу самоврядування.
Через чотири роки у 1997 р., відбувся другий етап становлення реформи. На зміну лівим партіям, прийшли праві політичні сили, вони й відновили процес децентралізації. Результатом проведеної реформи став перехід Польщі до трирівневої структури адміністративно-територіального устрою. За реформою, кількість воєводств скоротилась з 49 до 17. Було відновлено територіальну одиницю – повіт, сформовано близько 2,5 тис. гмін.
Початок 1999 р., ознаменувався для Польщі новим етапом історії країни, адже запрацювала нова, децентралізована система влади.
Один важливий наслідок реформи – це розпорядження гмін над їхніми землями. Для України земельні питання – болюча тема. Для свого функціонування громада отримувала всі необхідні ресурси. Децентралізація поляками фінансів змінила перерозподіл коштів серед громад. За місцевими громадами закріпили доходи (власні надходження, трансфери з центру, частина податку на прибуток підприємств на території громади), що були адекватними до поставлених завдань.
Результат реформи – це те, що місцеві громади стали незалежними, юридичними суб’єктами, які мають право захищати та відстоювати свої інтереси у суді, в тому числі і перед урядом.
Звичайно, що у кожного явища є дві сторони медалі, так було і тут. Не обійшлося без спротиву цій реформі. Ще на першому етапі реформи старі кадри колишніх адміністрацій були проти яких-небудь змін, тоді існувала небезпека саботажу. Через це і довелося контролювати процеси на місцях. Також, були і відомчі протиріччя. Міністерство фінансів діяло автономно, через це фіскальна децентралізація була недостатньою, що призвело до ускладнення діяльності місцевої і регіональної влади.
Ще одним важким кроком була інформаційна кампанія. Її треба було проводити серед населення, але в той час люди були зайнятті лише виживанням. Уряд не міг забезпечити інформаційно-пояснювальну роботу з суспільством, бо керівництво Держтелерадіо чинило сильний опір. Нові політичні лідери не розуміли необхідність реформ. В деяких воєводствах відбулися протести проти територіальної реформи.
За словами Є. Стемпеня, колишнього голови Конституційного суду Польщі, саме реформа влади у країні вдалася найкраще, хоча й мала свої недоліки. На його думку, головне, що місцеві громади стали господарями своїх територій. Вони отримали велику частину майна та місцевих податків, якими в праві розпоряджатись як захочуть. Він вважає, що саме це і стало тим важливим кроком Польщі у напрямку західних демократій, завдяки цьому Польща змогла збудувати одну із сильних економік Європи. Є. Стемпень дав пораду українцям, як домогтися децентралізації. Він сказав, що ніхто замість українців не здатен провести цю реформу. Також додав, що українцям здається, що перед тим, ніж зробити таку реформу, потрібно щоб із Заходу до них прийшли гроші, але якщо не буде самоврядування, гроші ж пропадуть.
На думку, Я. Пєкло, посла Польщі в Україні, децентралізація – це ключ до подолання корупції в Україні. Якщо всю податкову систему буде покладено на місцевий рівень, то стане важче викрасти ці гроші, адже люди на місцевому рівні зможуть слідкувати за ситуацією. Польський дипломат зазначив, що ця реформа в Україні стала заручником Мінських домовленостей. Він заявив, що важливість функціонування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) і Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП), не менш важлива. Посол додав, що ці структури це дуже правильні кроки до подолання корупції та поляки готові підтримувати Україну на цьому шляху.
Якщо звернути увагу на реалізацію реформи децентралізації в Польщі та пропозиції, які обговорюють в Україні, то спільне для них – це мета та кінцева структура управління. Відмінним виступає те, що Польща не потребувала укрупнення територіальних громад, головним питанням тут було забезпеченість ресурсів та повноважень, але аж ніяк не чисельність і площа; у Польщі політики самі прагнули здійснити незворотні зміни.
Дивлячись на польський приклад, можна зробити один висновок – реформа децентралізації була успішна, завдяки її швидкості та комплексності. Адже будь-які очікування «ідеальної моделі» - це лише привід, щоб відкласти зміни.