Кібертероризм як актуальна проблема сучасності

Тероризм є надзвичайно неоднозначним явищем, що набуло масштабного характеру внаслідок тих глобалізаційних процесів, що відбуваються у сучасному світі. Цей феномен має різні витоки, види та напрями, однак найбільшого поширення набули ядерний, хімічний, психологічний, екологічний та, звичайно ж, комп’ютерний тероризм – або, як його ще називають, «кібертероризм».
Важливо відзначити, що кібертероризм несе не меншу загрозу, ніж ядерна небезпека. Оскільки сучасний світ неможливий без використання Інтернету та інформаційних мереж, кібертероризм – це загроза та виклик, що постає перед усіма континентами та державами світу.
Важливо подати дефініцію самого поняття «кібертероризм» (КбТ). Отже, кібертероризм – це новий вид тероризму, у якому використовуються ресурси інформаційних систем як середовище чи засіб злочину. Цей вид тероризму спрямований на насильство та залякування населення чи навіть ліквідацію окремих суспільств. Це цілком свідоме та цілеспрямоване застосування комп’ютерів, комп’ютерної інформації та мереж для захоплення комп’ютерних систем управління.
Внаслідок того, що зростає кількість користувачів мережі Інтернет, збільшується й кількість злочинних операцій у інформаційному просторі. Насамперед, людство стає залежним від інформаційних технологій, що de facto керують ними і життями людей, які стають все більш вразливими. Крім того, можливостей для використання Інтернету для вчинення злочинів стає все більше. Скоєння такого злочину не потребує значних затрат, достатньо просто мати комп’ютер та підключення до інформаційної мережі.
Злочини такого характеру здійснюються хакерами – особами, які хочуть отримати несанкціонований доступ до комп’ютерних систем задля того, щоб отримати секретну чи конфіденційну інформацію. Лише меншість із них – це професіонали, які становлять загрозу не тільки для компанії, а й для всієї країни. Кіберзлочинці «середнього класу», які розробляють шкідливі програми самостійно, можуть об’єднуватись у невеликі групи та разом атакувати сайти. Буває й таке, що великі корпорації наймають таких злочинців для заподіяння шкоди конкурентам. За статистикою, близько 90% хакерів – це підлітки, які мають хоча би базові навички програмування, але не становлять загрози для держави. Основна їхня діяльність полягає у «зламуванні» акаунтів у соціальних мережах та електронних поштових скриньок.
Терористичні організації використовують мережу Інтернет для своїх злочинних намірів, а саме: викрадення коштів, здійснення передачі секретної інформації або для пропаганди. У світовому кіберпросторі вже давно відбувається неоголошена інформаційна війна.
Початок XXI ст. ознаменувався появою нових масштабних та руйнівних війн у кіберпросторі. Світ виявився абсолютно не готовим протистояти таким викликам, адже в мережі Інтернет немає належного рівня міжнародної безпеки та не існує відповідних міжнародних договорів чи інституцій, які могли б реагувати на ці процеси. Віднедавна Інтернет використовують ще й для психологічного та економічного тиску на людей, що неодмінно потребує відповідного реагування.
Кіберзлочинність – це новий вид небезпечних діянь терористів. Це такий напрям злочинності, який постійно удосконалюється та не відстає від розвитку новітніх технологій. Популярність кіберзлочинності пов’язана ще й з тим, що хакери отримують немалу винагороду за свою діяльність. Однак, часом кіберзлочинці атакують системи з метою відновлення справедливості або ж з метою помсти.
Боротьба проти кіберзлочинності – це зовсім не легкий процес, який перетворився у нескінченний конфлікт з правоохоронними органами. Тому що, з одного боку, це жорстке протистояння, від якого залежить безпека держави та її економіки. Але, з іншого боку, боротьба проти кіберзлочинності – це звичайна трата часу через те, що хакерів заарештовують рідко, оскільки не можуть їх знайти.
Тому законодавство залишається ключовим елементом у боротьбі із кібертероризмом. Першим і головним документом, який був укладений задля протидії тероризму є Міжнародна конвенція про кіберзлочинність, яка була прийнята Радою Європи 23.11.2001 р., в Україні цю угоду ратифікували у 2005 р. Цей документ був укладений після трагедії у США, що відбулась 11 вересня 2001 р. Основна мета документу – реалізація загальної політики з питань кримінального права задля захисту суспільства від кібертероризму. У Конвенції наведено такі типи комп’ютерних злочинів: незаконний доступ та незаконне перехоплення, втручання в дані та систему.
У 2011 р. було прийнято стратегії кібербезпеки у Великобританії, Чехії, Франції, Німеччині, Литві, Люксембурзі та Нідерландах. Основна мета цих стратегій спрямована на забезпечення лідируючих позицій у інформаційному просторі; вільний доступ до інформаційних сервісів; протидія загрозам конфіденційності, цілісності інформаційних ресурсів; забезпечення кіберзахисту.
У 2009-2012 рр. створено загони кібервійськ у США, Росії, Індії та Великобританії, Німеччині; організація агентств кібернетичної оборони в Австрії, Німеччині та Швейцарії.
У 2013 р. було відкрито Європейський центр по боротьбі з кіберзлочинністю. Він став координаційним центром Європейського Союзу у боротьбі із кібертероризмом. Європарламент прийняв директиву, яка була направлена на протидію кіберзлочинності.
Україна також бореться із кібертероризмом, тому 15.06.2016 р. було прийнято Указ Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 січня 2016 р. «Про стратегію кібербезпеки України». У якому йдеться, що розвиток надійного кіберпростору полягає у:
 розробці й адаптації державної політики у сфері кібернетики;
 створенні термінологічної та нормативно-правової бази у цій сфері;
 формування конкурентоспроможності у сфері електронних комунікацій;
 проведенні навчань для вміння правильно діяти у надзвичайних ситуаціях в кіберпросторі;
 створенні системи виявлення, запобігання та нейтралізації інформаційних загроз.
Всі держави спрямовують зусилля на боротьбу із кібертероризмом, який став актуальною проблемою сучасних міжнародних відносин та викликом для міжнародного співтовариства. Жодна держава не є і не буде захищена від такого типу злочинів, тому країни все ретельніше розробляють програми та заходи, спрямовані на запобігання такій терористичній діяльності, а саме створюють різні правозахисні організації, укладають велику кількість міжнародних угод. Однак, для того, щоб мати змогу дати відсіч цій міжнародній загрозі, необхідна спільна та клопітка діяльність та реальні кроки, які б запобігали, а не ліквідовували наслідки «плодів» кібертероризму.