Мовне "непитання" (українська версія)
Понимая, что основная аудитория Голоса – это русскоязычные люди, автор сделал перевод этой статьи на русский. Вот он. Украинская же версия прекрасно отражает тематику материала, а наличие обоих версий, как нельзя лучше, подчёркивает двуязычность страны проживания автора.
Існуванням безлічі мов ми зобов'язані сукупності їх складності та розміру популяцій людей. Коли людство було значно менше, йому і мов стільки не було потрібно. Взяти хоч праіндоєвропейську - мова предків, якою говорили майже у всій заселені в той час Євразії. От би зараз так ..., але іноді навіть у сусідніх областях можуть помітно відрізнятися діалекти, не кажучи вже про різні нації і народності. Одна ї та ж сама же мова по-різному еволюціонує в різних популяціях і з часом ці нові мови вже починають відносити до різних груп, а скоро їх спорідненість і зовсім можуть помітити лише фахівці. Спробуйте знайти спільні корені у білоруської і китайської наприклад.
Будь-яка велика країна, якщо вона не була сформована на порожньому місці емігрантами, приречена на багатомовність. Коли країна більше, ніж нація, єдиної цій країні не бути. Республіки СРСР були сформовані з оглядкою на нації але за 70 з гаком років змінилося не одне покоління і частка російської мови зростала особливо на територіях, де вона спочатку була великою, та мови республік були дуже близькі до російського.
Те, через що не пройшла Росія
У той час, як країни Прибалтики підійшли до мовного питання радикально, Білорусь не стала противитися реальності, Україна вибрала свій шлях. Кажуть, там, де пройшов хохол, єврею робити нема чого. Нас запевняли, що російська буде всіляко підтримуватися і розвиватися в Україні, що її можна використовувати в офіційних документах, що вибір лише української у якості державної - це формальність. Випустили паспорти російською, на ней також навіть по українському телебаченню стало більше передач, ніж раніше, але все це не на довго ...
З початку вони визначилися з українською, взяли її державний стандарт, заснований на одному з діалектів, і почали неспішно, але впевнено викорінювати російську продовжуючи заперечувати її утиск. У навчальних закладах письмові іспити тільки українською ** незалежно від мови навчання **, потім все письмові роботи, всі офіційні документи. І це не було проблемою, адже українську ми знали, хоча в XX сторіччі я не зустрічав жодної людини, яка в житті говорила би повністю українською. У тому числі не зустрічав я їх і в південній і в північній Україні. Були ті, хто користувався суржиком, але в основному мені чомусь зустрічалися російськомовні.
Українська була для нас необхідністю, яка не обтяжує і в той же час ніхто не був би проти відмови від неї.
Коли на ТБ вся реклама стала українською, я перестав дивитися телевізор. Із забороною кінотеатрів російською мовою я перестав ходити в кіно. Ставало не смішно і рано чи пізно це повинно було вилитися в той конфлікт, який зараз має місце в Україні, конфлікт, в якому мова відіграє одну з найважливіших ролей.
Але так то зараз, а в райдужні дев'яності українізація сприймалася з цікавістю і навіть деяким захопленням. Нова країна - "нова" мова для офіційного спілкування.
Україна - 1991 - наш час
