Чому так важко розуміти себе?
Він говорив про минуле... Про гордість, маски і любов. Як давно між нами не було такої відкритої, щирої розмови.
Ця людина знала мене, мене справжню. Він єдиний, тільки він розумів мене з семи мільярдів.
Під час розмови моє душу вкрив сум, і схотілось закритися від світу. Просто забути про існування інших людей. Я прагнула тиші, і, на деякий час, я немов би перестала чути інших. Обдумувала свою життя, минуле, свої вчинки, вчинки інших.
Я одна така на світі, котра розуміє себе? Я самотня?..
Здається дуже часто я вживаю слово "я". Може я егоїст? Може я самозакохана і занадто багато думаю про себе? Можливо, досить мені вже говорити і час помічати не лише свої проблеми?
Як він, чужа людина, той, хто знаходиться від мене на відстані тисячьох кілометрів, може розуміти мене краще, ніж я сама? Я ж тут. Я в одному тілі зі своєю особистістю.
Чому так відбувається?