Чому доморощені олігархи «такі влюбльонні» в російських пропагандистів – підсумки тижня
Вітчизняні олігархи звернулися до Кабміну з проханням дозволити в Україні «творчість» частини заборонених «діячів культури» із Московії. Ахметов, Коломойський і Пінчук через своїх телеменеджерів запропонували встановити нові критерії для визначення «діячів культури» з Московії, які становлять загрозу нацбезпеці України. На їхню думку, в Україні не можна демонструвати «кіно- і телешедеври» лише тих росіян, щодо яких відкрито кримінальні справи або якщо вони систематично провадять антиукраїнську пропаганду. Хто буде визначати, що означає «систематично здійснювати антиукраїнську пропаганду», вони завбачливо не пояснили.
Бачимо по суті колаборантську акцію з боку олігархату. Але наші «патріотичні» ЗМІ про це мовчать. Вони чомусь не помічають того, що найбагатші люди країни хочуть повернути на наші телеекрани поплічників Соловйова і Кисельова, а може, і їх самих. Недавно в СБУ заявили, мовляв, щодо цих двох покидьків і моральних виродків – Володимира Соловйова і Дмитра Кисельова – у них, бачте, кримінальних справ немає!
На щастя, в Кабміні поки що колаборантську ідею олігархів не підтримують. Віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко, слава Богу, ще при своєму розумі й чудово розуміє, що знову пускати російських дуполизів Путіна в українській город дуже небезпечно. Бо після Кіркорова (Райкіна, Безрукова, Машкова, Пєвцова і т. п.) в Україну прийде Гіркін і вся інша погань.
Мали б це розуміти й доморощені олігархи (вони ж бо не дурні?). Ці, коли щось роблять, спершу завжди думають і, напевно, не один раз калькулюють свій можливий профіт. Ось вигадали ж вони, розумники, як з українців у сім разів більше грошей за газ загребти, ніж його вартість! Моментально цілу «схему» викотили посполитим: для початку приплели якийсь «Дюссельдорф+», тоді поставили (за допомогою Президента) свого чоловічка, Дмитра Вока, на посаду голови НКРЕКП, який ні в зуб ногою не петрає в енергетиці. Потім через ЗМІ розтлумачили нерозумним підданим, що це не вони, а злий МВФ вимагає підняти ціну на газ для побутових споживачів! Хоча все навпаки – МВФ якраз вимагав прибрати корупцію в газопостачанні, читай – постачати газ людям за ринковою ціною, а не за кримінальними схемами. У підсумку наш олігархат отримує надприбутки від чергової шахрайської схеми. Профіт – беззаперечний.
Але навіщо нашим олігархам російські блазні – артисти, шоумени – на власних же олігархічних телеканалах? Оце загадка! Яка Ахметову чи Коломойському вигода, якщо умовний «Пореченков» чи подібний йому відморозок із Мордору на його телеканалі почне вести ток-шоу про якихось збоченців? В чому вигода для олігархів від повернення у наші ЗМІ й кіно російських плювколизів? Оце зрозуміти важче.
Пояснити маніакальний потяг до повернення російських пропагандистів у вітчизняний теле- кіно- і радіопростір можна лише ірраціональним шаленим потягом до всіх цих паніних, михалкових, толстих та інших персонажів з російського телеящика.
Наші олігархи завжди не по-дитячому кохалися на російських смердючках. Про це відомо давно. Вони і раніше тягли у свої ЗМІ будь-яке лайно з Московії, достатня умова – щоб воно десь лежало поблизу еРеФії. Зараз у наших ЗМІ під виглядом «маститих, авторитетних журналістів» тусуються десятки російських легіонерів – від очевидних інформаційних диверсантів типу Гужви чи Хісамова до «ліберальних антипутіністів». У них у всіх є одна спільна риса. Здогадайтеся, яка? Ні, не професіоналізм, не високий інтелект (із цим по-різному буває). Їх усіх дуже люблять наші можновладці. З ними цілуються взасос і приятелюють міністри, прокурори з ними на короткій нозі, їм призначають зарплати в десятки разів більші, ніж їхнім українським колегам.
Запитаєте, навіщо це роблять наші олігархи? Хіба це їм вигідно? Ні, їм це не вигідно. Більше того, все це російське лайно в Україні швидко тьмяніє, втрачає кураж, лоск, російські понти і хватка швидко зникають, вони стають нецікавими, передбачуваними і нудними кривляками. Реклами росіяни теж більше не принесуть, адже всі телеканали – збиткові. Тому важко пояснити з практичної точки зору присутність «російських зірок» у нашому кіно-телепросторі.
Дозвіл на присутність у наших ЗМІ російських «зірок» мав би входити в протиріччя зі світоглядом олігархів. Ну, наприклад, того ж Коломойського, який нібито чимало доклався для того, щоби Дніпропетровщина не перетворилася на «Новоросію».
У чому ж реальні причини такої жагучої, нестримної любові олігархів до російських пропагандистів? Любов – вона, звичайно, штука ірраціональна, але не настільки, щоб не зрозуміти потяг наших владних бариг до московських блазнів-петрушок.
Наш олігархат і панівний клас насправді захоплюються талантами російських «пропагандонів». Легкість, з якою Кисельов із Соловйовим маніпулюють росіянами, у наших господарів життя викликає священне тремтіння. Саме влада над російською публікою робить із паяців Мордора сакральних корів для Ахметова, Коломойського, Пінучка та інших.
Їм здається: запроси такого вилупка з РФ, запусти його в ефір – і одразу за помахом цієї чарівної палички люди почнуть любити олігархів, захоплюватися їхніми шахрайствами, славити владу за жорстокість і бандитизм, за те, як вона майстерно узаконює всі ці шахер-махери олігархів! Але так воно не виходить. Не вдається російським «пропагандонам» остаточно запудрити мізки українцям, і не вдається вже багато років. А олігархат все б’ється і б’ється головою об стінку, все русифікує-русифікує українські ЗМІ, а мети не досягає – тільки довіри до ЗМІ все менше.
Олігархат не враховує два моменти. У нас не те населення. Тисячолітні уроки рабства не минули даремно для росіян. Їхні інтелектуали неодноразово відзначали, що мешканці Московії можуть любити тільки тиранів, убивць, садистів. І соціологія підтверджує чітку настанову більшості росіян – треба вбивати багато людей, щоби стати видатним.
А ось друга причина, що пояснює, чому російські механізми дебілізації мас не працюють в Україні: наші мільярдери-скупердяї жлобляться на зарплати журналістам, шоуменам, артистам та всіляким іншим політологам. У Росії рівень заробітків «пропагандонів» – височезний. Люди, які потрапляють у систему виробництва російської віртуальної реальності, отримують наскільки високі бонуси, що це відриває їх від будь-якого відчуття реальності. Вони самі вірять у те, що верзуть, і як асасини, готові горлянку перегризти кожному, щоб зберегти свою присутність у віртуальному світі обраних, яким щедро перепадає від путінського оточення і російського бюджету. Отже, для творення віртуального світу мрій у державі потрібні захмарні зарплати для творців цього світу, і це ключова, а не другорядна умова. І в Україні вона не виконується.
Отож олігархи тягнуть усяке лайно з Росії в надії, що ці «професіонали» будуть переконливішими в задурюванні народних мас. А виходить із того всього, як казав один піп московського патріархату, пшик. Попри це, наші олігархи з упертістю, яка свідчить про їхню глибоку інтелектуальну обмеженість і сліпу віру, повторюють одні й ті ж дії, чомусь сподіваючись отримати інший результат.
Але не все так безнадійно у справі русифікації України, яку багато років просуває український олігархат. На жаль, ідеологія «русизму-рашизму» потихеньку проростає в нашій країні й перемагає, попри багаторічну війну з Росією. Найкраще про той «русизм» сказав Джохар Дудаєв – це людиноненависницька ідеологія, гірша за фашизм. Прихильник «рашизму» знає, що він сам лайно і що живе в лайні, і мріє, щоб весь світ жив так, як він, був таким же ницим, жорстоким, падлючим, здичавілим, без історії і культури. Ось такою ідеологією сильно інфіковане й наше суспільство. Ця ідеологія здається дуже привабливою можновладцям, бо «рашистами» легко керувати. Ця ідеологія і є пуповиною, яка скріпляє нас із Росією, і наразі ми її не розірвали.
Під акомпанемент балаканини про «віддалення від Москви» ми все більше занурюємося в російський дискурс. Наша журналістика дедалі більше віртуалізується, все більше орієнтується на монетизацію свого місця поруч із тілами можновладців, а не на свою місію, як недавно розповідав в інтерв’ю Остап Дроздов. Цікаво, що ні журналісти, ні так звані політологи, ні медіа-експерти не намагаються хоч якось, бодай поверхово рефлексувати на тему фактичної смерті журналістики як інституту громадянського суспільства. Інтерв’ю з Дроздовим – чи не поодинокий випадок, коли журналіст каже правду про стан своєї професії.
Апофеозом «русизму» в Україні з року в рік стають свята. Ось під скиглення і теревені про «велику перемогу» наближається 9 травня. Знову імітація емоційного підйому від «великого подвигу солдата», знову істеричні беззмістовні кривляння під час фальшивих концертів на річницю. Знову «співачки» в коротких спідничках, апетитно вихиляючись, з телеекранів гудітимуть щось про «Катюші». Знову заради гучного шабашу на кістках перемоги Ґулаґу над Освенцимом влаштують гучні багатотисячні дійства, а забутими, як завжди, залишаться ті самотні, старі, злиденні ветерани, які дожили до наших страшних часів (їх, мабуть, лишилося якихось кілька тисяч на всю країну). Але вони не отримають того, що заслужили, поки ми скніємо в межах рашистського дискурсу і рашистського ставлення до людини.
Якби наші можновладці справді вийшли з-під російського впливу і хоч на мікрон наблизилися до Європи, вони б не перфоманси з фотографіями загиблих влаштовували. Оці всі вілкули, бойки, косюки, пашинські, новиньскі та інші «суки православні» цілком могли би скинутися й пожертвувати кожному з ветеранів тисяч по 50 доларів. То була б реальна допомога, якої потребують ветерани, то була б реальна підтримка та увага.
У день 32-х роковин Чорнобильської аварії наші ЗМІ солідарно владою і в угоду «рашистам» активно не помічали людей, що врятували нас від страшної катастрофи, яка могла перерости у ще жахливішу. Про ветеранів Чорнобиля можновладці «забули» свідомо. Прикриваючись побрехеньками про фальшивих «ліквідаторів», вони по суті згорнули соціальну підтримку людей, яких зараз ми мали би шанувати як справжніх героїв. Справжні герої, завдяки яким на ЧАЕС не відбувся ще більший вибух, які вичищали землю від радіоактивного забруднення і хапали рентгени, зараз або вже в землі, або без грошей, без уваги тихо помирають у лабетах реформованої медицини. Їх цькують лікарі, над ними знущаються працівники управлінь соціального захисту…
Отже, хоча рашистський дискурс, який впроваджує олігархічна влада, ще не переміг, він має успіхи і значно просунувся. Як наслідок – все глибше здичавіння і дегенерація суспільства.
Запитайте у пані Гриневич: «А чи знають нинішні школярі прізвища Правика, Кібенка, Телятнікова?». Навряд чи. Зате наші діти добре обізнані про «Моторолу», «Гіві» та інших покидьків. І ви кажете, що «ДНР» досі не окупувала Київ?..
Підготував Ян Борецький для видання InfA