Влада ллє крокодилячі сльози по Катерині Гандзюк. Огляд останніх подій
Померла Катерина Гандзюк, херсонська активістка. Небезпечно бути громадським активістом в Україні, небезпечно ставати на дорозі тих, хто краде по-крупному.
Щодо причин вбивства Катерини залишається багато питань. Я не повірю, що своїми викриттями Гандзюк аж так критично заважала херсонській поліції чи херсонській владі. Чув, що там створили приватну армію проросійських тітушок «Твердиня Херсонщини». Вони не одне фермерське господарство на коліна поставили, кого хочеш у порошок зітруть, а тут якась Гандзюк… Важко уявити, що скромна активістка чимось могла загрожувати кримінальним елементам та їхнім господарям. Ну хіба що матюками у Фейсбуці. Не вірю, що були якісь страшенно вагомі причини – навіть із точки зору кримінальних злочинців, які перебувають на службі у влади чи бізнесу Херсонщини – її вбивати. Навряд чи комусь вона могла завадити заробити (вкрасти) зайвий мільйон із бюджету чи отримати черговий хабар. Образити (сказати правду в обличчя) могла, а зашкодити злочинній корупційній діяльності – навряд чи. Не треба перебільшувати значимість громадської активістки, і впливових покровителів у неї теж не було.
Це дуже погано, що таких людей як Гандзюк країна не знає і не цінить за життя, що про особливі чесноти таких людей дізнаємося лише після їхньої смерті.
Страхітливість ситуації з Катериною Гандзюк в тому й полягає, що причин вбивати її не було! Бузувірське, розтягнене в часі вбивство, яке передбачало тривалі муки жертви, було здійснено, швидше за все, заради залякування інших. Або просто це був прояв звірячої вдачі нинішніх господарів Херсонщини, які вже втратили відчуття кордонів дозволеного і дуріють від безкарності. В принципі такий діагноз є правильним для всього панівного класу України. Чого варті лише, скажімо, походеньки радикала Скуратовського на Київщині!
Нинішні господарі України мають владу, статки, мають на службі воєнізовані приватні угрупування, їм хочеться все це використати, руки сверблять – так кортить показати силу. Іноді нестримне бажання продемонструвати, хто у домі господар, проривається ось у таких звірячих вбивствах, як то сталося в Херсоні. Вбивством Катерини Гандзюк замовники злочину ніби кажуть своїм опонентам: «А ти все критикуєш, когось викриваєш? Буде й тобі таке як Гандзюк!». Її убивство було цілком ірраціональним актом залякування українського суспільства.
Вкрай огидно тепер спостерігати крокодилячі сльози тих, хто переживає смерть Катерини «як особисте горе», але в першу чергу мав би не допустити трагедії. Виконавці й замовники мали б уже давно сидіти в клітці, якби «плакучі» силовики професійно виконували свої обов’язки. Але стараннями всіх тих, хто зараз позірно побивається за Катериною, імен убивць ми ніколи (або ще довго) не дізнаємося. Я не вірю, що колишні АТОвці, яких затримали, є вбивцями. Звичайно, припускаю, що хтось із них, можливо, і брав участь у вбивстві, але зізнався він не просто так, а в обмін на мовчання, в обмін на якісь обіцянки за умови, що не буде названо справжні причини вбивства, справжні обставини злочину. Більше того, навіть якщо затримані – справжні виконавці вбивства, їхнього замовника ніхто не видасть, недаремно суд над ними – закритий. Крім того, ви пам’ятаєте один із головних законів нинішньої кримінально-номенклатурної еліти? «Своїх» вони ніколи не здають заради того, щоб догодити «лохам» і «терпилам».
Не вірю я також у версію вбивства на побутовому ґрунті. Мовляв, запальна Катя комусь із колишніх учасників АТО наговорила зайвого на мітингу, а той затаїв злобу і ось у такій садистський спосіб її реалізував. Якби це була «битовуха», то «мєнти» не притягували б за вуха в цю справу Новікова, не затягували слідство, а одразу б усе довели і докладно розповіли.
Швидше за все, люди, яких зараз тримають у в’язниці як убивць херсонської активістки, жодного відношення до її смерті не мають. Скоріше за все, злочин здійснювали не ті й було все зовсім не так, як нам розповідають. Є серйозні причини так припускати.
Нинішній рівень нашої поліції і прокуратури уявити неважко. Вони вже давно нормальну крадіжку розкрити не можуть, а що говорити про замовне вбивство, завчасно підготоване групою осіб. Наша поліція вже давно «не ловить мишей» з трьох причин: відсутність професіоналізму, відсутність інтелекту і відсутність у нинішніх правоохоронних органів потреби розкривати злочини. Чому? Та дуже просто! До таких висновків підштовхує мене особистий емпіричний досвід. За останні роки у багатьох моїх знайомих крали мобілки і смартфони. Жодного не знайшли. Один слідчий, щоб закрити справу про крадіжку мобілки у особисто знайомої мені людини, спеціально вирвав кілька аркушів зі справи. Одну мою знайому з чоловіком «мєнти» упіймали на вулиці, загребли до буцегарні і почали їх «колоти» як пару, що… грабує бабусь! Якби не заступництво із ну дуууже високих кабінетів – я за долю своїх приятелів не певен. Жодного разу не впіймали зловмисників, які обкрадали квартири, приватні будинки, машини людей, яких я знаю. Жодного випадку! Невже це просто збіг? Серед моїх приятелів якісь унікально невезучі люди зібралися? Не думаю.
Компетентні в цій проблематиці особи кажуть, що в реальності у нас немає ніякої поліції чи правоохоронних структур, а є така собі «біржа». На цю «біржу» ти можеш прийти, і (якщо в тебе є гроші) купити «послуги». Підтверджує таке припущення і той факт, що за останні роки жодне резонансне вбивство не було розкрито, у найкращому випадку ловили виконавців. А резонансні затримання – від Насірова до Бочковського – всі завершувалися пшиком. Згадайте останнє нахабне і жорстоке пограбування в Києві. Коли злочинці вдерлися в розкішний особняк судді Наталі Буші на Печерську, прострелили її чоловікові-адвокату ноги, а потім забрали гроші, дорогоцінності та втекли. Коли прибула поліція, грабіжники відстрілювалися із автоматичної зброї. Це все в центрі Києва! Здавалось би, впіймати грабіжників – справа честі для столичної поліції. Минуло вже більше місяця. Ви щось чули про затримання грабіжників? Я теж нічого не чув.
Підозрюю, що справу Гандзюк нинішні правоохоронці не в змозі розкрити саме з вищезгаданих причин. Їм це занадто складно. Та й особливого бажання якось не виявляли. Не передали ж справу СБУ, залишили її херсонській поліції, у якої з Гандзюк були свої давні порахунки.
Важко і боляче, мабуть, читати такі слова тим правоохоронцям, які ще намагаються чесно працювати і ловити справжніх злочинців, а не фабрикувати справи і вибивати зізнання. Але їм не варто ображатися. У нашій країні в аналогічній ситуації перебувають всі, хто намагається виконувати свою роботу фахово й чесно, бо вони в меншості, а в більшості ті, хто лише думає, як іще прогнутися перед начальством чи щось видурити.
Сумлінним людям суто технічно вкрай важко якісно працювати. Вкрай важко лікарю якісно лікувати людей, а не вичавлювати з них останні копійки, якщо в лікарні з усіх відділів втекли усі пристойні фахівці, а медсестер не залишилося, щоб звичайний укол зробити. Вкрай важко вчителю, який хоче розумне і світле дітям в голови вкладати, коли у більшості дітей батьки навіжені, а чи не всі колеги-педагоги тільки про нові побори з батьків і думають.
Важко сумлінним людям у нас не тільки в поліції. Просто ловити злочинців – це дуже складна робота, яка вимагає інтелекту, аналітичних здібностей, витримки, знання у багатьох царинах життя. Тому недоліки в роботі поліції такі помітні для спостерігача. Щоб якісно виловлювати бандитів, треба, щоб уся система працювала. А яка система зараз у поліції, де заступником міністра ставлять пані Дєєву, у якої в доробку лише скандальні фото. За Дєєву Катерина Гандзюк, до речі, теж МВС критикувала. Зараз крокодилячими слізьми гірко плаче за Катею унікальний на весь світ Генпрокурор без юридичної освіти, співчуває президент, сумує в Твіттері прем’єр. А вони ж і є головними винуватцями смерті активістки! Не прямими, звісно ж. Але це через їхню бездіяльність країна дійшла до того, що терор став неконтрольованим. Це через їхню регіональну політику в областях України відбулося остаточне зрощування місцевої влади із криміналом та регіональними олігархами. Клани відчули свою силу та безкарність і тепер кидаються на тих, хто їх дратує.
Уже давно аналітики і громадські активісти буквально волають, що центральна влада віддала регіони на поталу місцевим кланам в обмін на лояльність та проценти на виборах. Але на це ніхто не реагує. Чиновники збагачуються, місцевий кримінал жирує на нових схемах пограбування народу та бізнесу. А в Києві мовчать. Мовчить Президент, який взагалі-то відповідальний за силовий блок і нібито створив одну з найсильніших армій, але чомусь завадити кримінальному терору проти громадянського суспільства не може. Чи не хоче? Чи його це якраз влаштовує? Мовчить прем’єр, який обіцяв когось там «навчити керувати країною». Мовчить Аваков. Ну там усе зрозуміло – цей просто зайнятий, готується відзначати річницю Революції Гідності.
Генпрокурор, правда, не мовчить – хвалиться тисячами кримінальних справ, про які ніхто не чув, і повернутими у бюджет мільярдами, яких ніхто не бачив. А в регіонах дуріють і звіріють від всевладдя, тому почали «по бєспрєдєлу» розбиратися із тими, хто не подобається. Звернуть увагу: терор розгорнули проти тих, хто просто НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ. Не заважає – не подобається!
Насправді наше громадянське суспільство в регіонах (і в столиці теж) наскільки слабке, що завадити незаконним оборудкам влади не може, тільки кричати і писати про це доводиться. Мало що можуть місцеві громадські активісти без допомоги правоохоронців і центральної влади. Бо поліція і прокуратура мали би проводити реальні розслідування наведених фактів, а не покривати злочини. А центральна влада мала б реагувати на зауваження громадських активістів кадровими рішеннями. Без підтримки правоохоронців громадським активістам тільки й лишається, що проводити мітинги, але і цього виявилося достатньо, щоб розпалити агресію місцевих князьків і щоб покотилася Україною хвиля терору.
Зараз правозахисники вимагають звільнення Авакова та Луценка. Правильно вимагають, заслужили ці двоє на ганебне звільнення. Але їх не звільнять, ви ж пам’ятаєте, – своїх наш панівний клас не здає, тим паче через смерть якоїсь холопки.
Хто замовив Катерину Гандзюк, ми теж нескоро дізнаємося. Може, це і Паламарчук, хто його знає? Довести цього не вдасться, бо вони ж своїх не здають. Не здавав своїх колись і Янукович, через це і Майдан розгорівся. Янукович теж до останнього тримався за Захарченка – і вилетів з України як корок із пляшки.
Громада ще пару днів погаласує – і забуде. Звичайно, не час іще для великих виступів, емоційної наснаги українська громада ще не накопичила, а при її слабкій пам’яті наступного Майдану чекати варто ще років два, не менше. Ось ці два-три роки Порошенко і Ко ще спробують використати, щоб підготуватися до наступної кризи, врахувати досвід Януковича та не повторювати його помилок. Ось тільки людини вже не повернеш…
Активістка Катерина Гандзюк померла у віці 33 років
Ян Борецький для видання InfA